Головному командиру УПА Василю Куку – 111: той, хто творив державу

10 Січня 2024, 14:22
Василь Кук 951
Василь Кук

 

11 січня у Красному відбудуться урочистості з нагоди 111 річниці від дня народження Головного командира УПА Василя Кука. Тут він народився, тут він і похований – як заповідав. 

Про одне з перших інтерв'ю з цією легендарною людиною розповідає Район.Буськ.

Про Василя Кука останнім часом написано багато, а буде – ще більше, бо ґрунтовні дослідження його діяльності ще тривають. І правда про цей період, про покоління борців, які заклали фундамент майбутньої української держави, серед яких окреме місце займає наш земляк, – правда ця важлива для сучасників, на плечах яких лежить ще більша відповідальність за збереження століттями омріяної вибореної нашими предками держави. 

Василь Кук залишив по собі не маєтки, а велику бібліотеку та архіви – а це цілих п’ять тонн. І у них є ідеї, які допоможуть сучасникам творити майбутнє. А вони в дії, в чині, як тоді говорили, і у вірі у те, що чинили. Чин Василя Кука збере і сьогодні, біля його могили, чисельну громаду, як правило, людей середнього та старшого віку, пластунів, які на подібні події завжди приходять. Вони йдуть до Василя Кука, до того, хто ніколи не сумнівався у своєму виборі. Він вірив у тих умовах, які, здавалось, були безнадійними, і воював, і в підпіллі сидів, і під пильним наглядом, коли потрапив у полон, і після – вже в похилому віці – працював, аби ця віра переросла в доконаний факт.

Це інтерв’ю побачило світ майже тридцять років тому. Завдячую його появі Филимонові Куку, з яким був у приязних стосунках. При будь-якій нагоді просив, аби той зорганізував зустріч зі своїм відомим, але ще тоді досить втаємниченим братом Василем, котрий довший час уникав публічності. Роки підпілля, конспірації, а згодом незрозуміла для багатьох невизначеність щодо його особи – навіть серед побратимів, навчили його бути обережним. Проте для своїх він зробив виняток. І коли гостював у Красному і жив у брата, то погодився зустрітись зі мною.

Це було одне з перших його відвертих інтерв’ю для громадських часописів. Йшлося у ньому про Акт 30 червня 1941 року, коли була відновлена Українська держава, а наш співрозмовник Василь Кук був одним з головних учасників цих подій. Сподіваюсь, що це інтерв’ю буде цікаве нашим читачам і нині, коли триває війна з найбільшим ворогом України – росією.

– Історія української держа­ви в період Другої світо­вої війни активно творилась. Одним з найяскравіших і най­трагічніших її епізодів є 30 червня 1941 року, коли у Львові Ярослав Стецько оприлюднив від імені Проводу ОУН Акт Проголошення Від­новлення Української Дер­жави. Ще й досі до цього акту неоднозначне ставлення. Чим були викли­кані ці події? Чи були вони обов’язковими з огляду на наступні репресії німців про­ти керівництва ОУН?


– Трохи про ситуацію напередодні війни між націонал-соціалістичною Німеччиною і совєтсько-комуністичною росією. Безпечно, що вона була імперіалістичною з обох боків. Що війна буде, ОУН твердо знала і наперед готувалась до того, як використати її результати в інтересах української держави. Додам, що ОУН з 1939 року працювала в підпіллі, і це єдина організація на окупованій совєтами території, яка діяла проти існуючої системи. 

З початком війни перед керів­ництвом ОУН постало питання: «Як бути?». Так як ми боремось проти більшовиків, то логічно на звільнених німцями територіях проголосити свою державу. Без сумніву, ми знали, що німці це сприймуть вороже. З іншого боку, на відміну від ОУН, частина населення таки бачила у німцях визволителів від більшовицької неволі. Якщо ми не проголосимо Україну, якщо не примусимо німців зайняти виразну позицію щодо цього, то населення нас не зрозуміє, коли ОУН закликатиме його до боротьби проти фашистів.

– Отож, проголошення державності – це була і сво­єрідна гра ва-банк. Але чи не носив цей акт декларативного характеру?

– ОУН готувалася до відновлення української держави місяцями, і насправді вона була оптимально готова до такого відповідального чину. 28 червня спеціальна група на чолі з Ярославом Стецьком прибула у Львів, щоб зайнятись творенням української держави.

 В Акті, прийнятім 30 червня, читаємо: «Волею Українського Народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. ОУН взиває увесь український народ не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада…».

І така влада почала творитися. Як тільки розпочалась війна, із заходу на схід вирушили Похідні Групи ОУН, які мали на меті допомогти на місцях створювати українські адміністрації. Очолювали їх: Північну – Микола Климишин, дійшла до Житомира, Середню – Микола Лемик, загинув у Миргороді від куль гестапівців, Південну – Зеновій Матла.

 Окрема тема розмови про т.зв. співпрацю ОУН з німцями. Що ви можете відповісти з цього приводу?

– Це ніяка не співпраця, тим більше під таким кутом зору, як нам часто закидають. Це виразне право кожного народу укладати союз з тими, хто йому в даний час вигідний. І вважаю цілком природною таку позицію: якщо б німці визнали незалежність України, то ми б пішли з ними як союзники в боротьбі проти більшовиків. Наших опонентів запитаю: А чому ніхто не закидає американцям чи англійцям за їх союз з більшовиками?
Кожен вибирає собі союзника в інтересах свого народу, своєї держави. Таким союзником у той період могла для нас стати Німеччина. Але не стала.

– Як тоді розвивались події?

– Одразу ж після проголошення Акта ми розіслали повідомлення у різні країни, вислали туди своїх послів. Радіостанція безперервно повідомляла на хвилях етеру про встановлення української держави. Майже половина України була покрита нормально функціонуючою держадміністрацією. Вона діяла, крім Львова, у Дрогобичі, Тернополі, Луцьку, Рівному, навіть у Дніпропетровську – таку величезну державотворчу роботу виконали Похідні Групи ОУН. У деяких регіонах українська адміністрація проіснувала до кінця 1941 року.



Спочатку німці ніяк не реагували на проголошення державності Укра­їни. Згодом почали тиснути на Бандеру і Стецька, аби ті відкликали прийняті документи. Коли їм цього не вдалося зробити, то арештували їх. Почались масові арешти і розстріли націоналістів. Німці остаточно пока­зали свою расистську ворожість до української державності, і тому ОУН почала офіційно трактувати їх нарівні з більшовиками як ворогів українського народу. Почалася важка і виснажлива боротьба на два фронти.

Отож, ці події треба трактувати як один з державотворчих моментів національно-визвольного руху, у який було втягнено мільйонні маси, і не тільки на заході України. Його продовженням було створення Української Головної Визвольної Ради, яка існувала доти, доки діяла УПА.



Коментар
17/07/2024 Середа
17.07.2024
16.07.2024