Герой зі Сторонибаб: два роки тому на війні загинув Василь Микитюк

 Його історія – історія Героя, який загинув, захищаючи свою родину, свою землю, свою Україну від одвічного нашого ворога – московитів – це приклад мужності, патріотизму та вірності.

Про це розповідає Район.Буськ.

Два роки тому, 10 лютого 2023 року, поблизу населеного пункту Затишшя Пологівського району Запорізької області загинув мешканець села Сторонибаби Красненської громади, головний сержант ЗСУ Василь Микитюк: 5 лютого  Герою виповнилось би 55. 

Поруч із ним на центральній алеї сільського цвинтаря похований майже вдвічі молодший Павло Клим. Два різні за віком, однакові за поглядами справжні чоловіки, які зробили свій свідомий вибір, вибрали не очікування, а боротьбу. Нещодавно, у День Соборності на фасаді місцевої гімназії обом Героям односельчани відкрили меморіальні дошки.

Кожна втрата непоправна. Кожен новий прапор на цвинтарі – біль. 

На могилу сторонибабця Василя Микитюка часто навідується бужанин Олег Цимбор. Ось що він розповів про свого шкільного товариша.

Василь провів свої шкільні роки у Буську, де навчався у першій школі. Саме тут сформувалась міцна четвірка вірних друзів, які пронесли свої почуття через роки: Василь, Олег, Богдан та Євген. Їхня дружба була настільки міцною, що вони стали ніби братами. Навіть після школи, коли кожен створив свою сім’ю, вони продовжували підтримувати тісні стосунки.

Як згадує Олег, Василь був лідером за натурою. Ідеї з нього фонтанували. Кожних 5 років збирались класом – це Василева ідея. Коли «вибухнув» Ожидів, Василь зібрав близько 30 осіб і відправив на оздоровлення у Прикарпаття – у дружини Марії село. 

«З ним якось впевненіше тримались по життю, бо він завжди напрямок показував, правильний», – розповідає Олег.

Василь добре вчився, тож одразу поступив у Сумське вище артилерійське командне училище. Однак вже через рік покинув навчання, відслужив строкову службу у навчальному центрі і повернувся у цивільне життя, де був заліз­ничником. Закінчив технікум залізничного транспорту. У шлюбі з дружиною Марією виховували сина Тараса (також воював на російсько-українському фронті) та доньку Надію. Був чудовим господарем. На вулиці Шевченка у Сторонибабах виділявся родзинкою збудований ним з дружиною у гуцульському стилі повністю дерев’яний будинок.

Як досвідчений військовий, підписав контракт з 44 артилерійською бригадою імені гетьмана Данила Апостола. У 2020-21 роках в зоні АТО на території Донецької та Луганської області – він командир гармати, неодноразово отримував різні нагороди.

Коли почалась повномасштабне вторгнення, Василя одного з перших направили на навчання у Німеччину – тут він досконало опанував знамениту 155-міліметрову гаубицю М777 – «три сокири» – так її неофіційно називають наші військові. Після вишколу брав участь у боях за звільнення Бучі та Ірпеня, згодом на донецькому, сумському, запорізькому напрямах.

Влітку 2022 року був важко поранений – отримав опіки чи не половини тіла. Довший час рідні і не здогадувались про його стан – таким був за характером наш Василь. І тільки випадок, як згадує Олег Цимбор, дозволив друзям зустрітись у Львові, куди його перевели на реабілітацію. Однак уже у вересні головний сержант Василь Микитюк повернувся на фронт до своїх побратимів.

Друзі завжди зустрічались на його день народження. Як згадує Богдан Стебницький, мріяли, що наступна така зустріч відбудеться вже після Перемоги… Однак через 5 днів після дня народження – 10 лютого 2023 року – Василь Микитюк загинув поблизу населеного пункту Затишшя Пологівського району Запорізької області. Тож провели його в останню дорогу життя тут, у Сторонибабах.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня Василь отримав, мабуть, одним з перших від часу повномасштабної війни – ще 5 квітня 2022 року. Вже посмертно на День Незалежності – указом від 24 серпня 2023року Василь Микитюк нагороджений орденом «За мужність» ІІ ступеня.

Пам’ять – вона жива, її не вб’є жодна ворожа куля, бо пам’ять ця передається з покоління до наступного: ось він з нами, живий! Він ніби поруч…