У Буську перед земляками у проєкті «Усний репортаж» виступив військовий журналіст Віктор Біщук

Віктор повернувся з війни, однак тема війна залишається пріоритетною у його нинішній журналістській роботі на «Першому західному» та радіо. Тут він періодично зустрічається з військовими, капеланами, політиками та розповідає про тих, хто наближає нашу перемогу.

Проєкт «Усний репортаж» – це нова ініціатива нашої редакції, яка полягає в тому, що ми запрошуємо на зустрічі журналістів, медійників, воєнних кореспондентів для живого спілкування з людьми. Говоримо про різне: журналістику, війну, життя, теми, які стосуються сьогодення. 

Детальніше про цю знакову подію розповідає Район.Буськ.

Цього разу на відверту розмову до бущан приїхав їх земляк, учасник бойових дій, провідний журналіст телерадіокомпанії «Перший Західний» Віктор Біщук.

Участь у зустрічі взяли Буський міський голова Ростислав Сліпець, педагоги та учні Буської гімназії, ви­пускником якої є Віктор Біщук, керуючий справами Красненської селищної ради Богдан Глова, депутат районної ради Олег Ільків, депутат міської ради Сергій Бондаренко, представники «Просвіти», Товариства «Бужани», місцевої бібліотеки та Народного дому, журналісти часопису «Воля народу» та Буського радіомовлення, волонтери.

Представив спікера заходу  редактор сайту «Район.Буськ» Микола Іванців.

Віктор Біщук – уродженець села Заводське Буської громади, випускник Буської гімназії імені Євгена Петрушевича. Тут розпочав свою громадську діяльність як депутат районної ради та очільник Молодого Руху. Згодом пов'язав своє життя з журналістикою. З початком повномасштабної війни записався до тероборони, воював на сході. Нині хоч і повернувся з війни, однак тема війна залишається пріоритетною у його нинішній журналістській роботі на «Першому західному» та радіо, де він періодично зустрічається з військовими, капеланами, політиками та розповідає про тих, хто наближає нашу перемогу.

Віктор Біщук розповів про перші дні повно­масштабної війни та як прийняв для себе рішення – як батько трьох малолітніх дітей – доєднатися до 103 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Волонтерив він з 2014 року, але з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2024 року вирішив, що іншого вибору в нього немає, і пішов в обласний військкомат. Прийшовши туди, потрапив у хвіст величезної черги. Бо таких добровольців, як він, готових стати на захист України, тоді було чимало. До слова, разом з ним служити пішла і його рідна сестра Ольга. Віктор зазначив, що жінкам на фронті значно складніше, ніж чоловікам, тим паче, що сестра обрала професію не на кухні, а снайпера.

Йдучи в тероборону, й не сподівався, що буде на передовій. Тоді для багатьох було шоком, коли бригаду несподівано направили на схід, коли вперше наяву побачили випалену окупантом землю, коли села нема, довкола руїни, і лише гола піч на подвір’ї (як з кадрів про Другу світову війну). Важко було перебороти страх, важко сприймати перших загиблих побратимів. Однак швидко прийшло переконання, що треба боротись, аби не бути в окупації. З часом колишні цивільні хлопці ставали досвідченими вояками. Віктор згадує, що їхній  батальйон не був укомплектований важкою технікою, але якось хлопці не тільки відбили в противника танк, а й швидко навчитися на ньому воювати.

Віктор, який спершу був стрільцем-кулеметником, а зго­дом при званні рядового виконував обов’язки прес-секретаря бригади, поділився численними фактами справді героїчний дій наших земляків, які тримали оборону на важких ділянках фронту, про які ми тут навіть і не здогадувались. На його очах відбулась справжня трансформація 103 бригади тероборони, яка з не перевіреного у боях з’єднання у скорому часі перетворилась на важливие кадроване формування Сил територіальної оборони Збройних сил України, і яка першою серед подібних  стала носити звання митрополита Андрея Шептицького. Бригада пройшла великий бойовий шлях на сході України, звільняла Ямпіль, брала участь в численних боях на Донеччині та Харківщині і продовжує захищати Україну у районі виконання завдань. 

Демобілізувавшись у травні 2023 року, Віктор повернувся до своєї професії, і за цей час вже зробив сотні інтерв’ю із захисниками, які на вигляд аж ніяк не супермени, хоча такими є насправді.

Говорили про харчування вій­ськових, про моральний дух у війську, важливість волонтерської допо­мо­ги та підтримки для воїнів з дому. 

«Волон­терська допомога – це не стільки про їжу, як про те, що про тебе не забувають. Справді, волонтери не давали нам забути, що таке дім», – зазначив Віктор. –– Але волонтери – це не тільки вареники та пампухи, а й дрони, РЕБи, аптечки, мавіки, приціли, плитоноски, це колосальна підтримка».

Окремою темою були стосунки в армії між солдатами  та командирами, а ще,  хто визначає потребу у придбанні необхідної техніки чи засобів захисту. З цього приводу власним досвідом поділився ще один наш земляк, один з наймолодших Героїв України, капітан Олег Олива. Зараз він лікується від важкого поранення. 

Також обговорювалися питання законодавчих норм, щоб не було перешкод в отриманні та списанні обладнання, яке для захисників купують місцеві ради. Торкнулися й питання рекрутингу до ЗСУ. На завершення зустрічі Віктору Біщуку та Олегу Оливі директорка Буської гімназії Ольга Антонишин подарувала Прапори України.