Красне – місце сили Василя Кука
-
-
>
-
>
-
>
1618
Днями Красне (Красненська селищна територіальна громада Золочівського району) прозвучало на всю країну (і навіть за її межами) після того, як його мешканці швидко й ефективно самоорганізувалися, аби допомогти пасажирам потяга, що застряг на станції. Це селище не вперше голосно заявляє про себе на сторінках нашої історії.
11 січня, 113 років тому, тут народився генерал, Головний командир УПА Василь Кук. Саме в Красному він зростав і формувався, тут починалася його активна участь у визвольному русі, який згодом він очолить. Тож з нагоди дня народження Василя Кука наведу фрагмент книги про його малу батьківщину — місце, де нині спочиває генерал.
«Це давнє українське село від часу свого заснування у XV до кінця ХІХ століття зазнало менше змін, аніж після прокладання залізниці 1871 року. Транспортна артерія змінила життя мешканців — окрім традиційних землеробських занять, додала можливість працювати на залізниці. Потреба додаткового заробітку з кожним роком ставала дедалі актуальнішою, адже приріст населення призводив до зменшення розмірів земельного наділу на кожного й породжував «земельний голод». У наступні десятиліття брак землі став у галицькому селі ще одним чинником неспокою і до національних розбіжностей, які наростали, додав ще й соціальні.
Залізниця не лише дала змогу мешканцям Красного відкрити для себе світ. Вона принесла інший світ у саме Красне. З інших куточків імперії сюди почали прибувати робітники, які будували й обслуговували колію та довколишню інфраструктуру. Так почав змінюватися етнічний склад, донедавна майже виключно українського, села. На 1900 рік з 1395 мешканців Красного 939 були українцями, 311 поляками й 139 євреями.
У недалекому майбутньому суперечки й суперництво між представниками різних націй у межах імперії, після її руйнування переросли у відкритий конфлікт. Галичина стала однією з арен завзятого польсько-українського протистояння, яке з різною інтенсивністю тривало майже до середини XX століття. Невдовзі конфлікт зачепив і донедавна тихе Красне. Його учасником стане й головний герой цієї історії — Василь Кук.
Читайте також: Генерал Кук. Повернення додому: у Красному В'ятрович презентував книгу про генерала УПА
На початок того століття в селі вже була розвинена структура українського національного життя. Діяли товариства «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа», «Союз українок», «Сокіл», кооперативи «Сила» й «Українська каса». Активна діяльність цих організацій виховала ціле покоління учасників українського визвольного руху. За наступних п’ятдесят років через свою активну діяльність у цьому русі понад дві сотні мешканців Красного зазнали політичних репресій з боку польського, німецького й совєтських режимів. Призупинити його розвиток вдасться лиш останньому. Зокрема виселенням найактивніших краснян після Другої світової. Багато з них покарані за реальні чи вигадані зв’язки з Василем Куком. Та навіть успіхи совєтського режиму виявилися тимчасовими — за кілька десятиліть після масових репресій та депортацій, під кінець ХХ століття національне відродження, зерна якого посіяні на його початку, знову розквітне в селі.
Але повернімося в останній мирний 1913 рік, уже не лише до українського села Красне, а й до української родини Куків. На той момент вона складалася з трьох осіб: Степана Кука, його дружини Парасковеї і донечки Ганни. На початку року, саме напередодні «другого празника» із циклу традиційних різдвяних свят, у них народилася друга дитина, син. Зважаючи на час народження — охрестили Василем…»
